Сергій Куцак-Ар'янов — воїн-вінничанин, який свідомо залишив цивільну професію і обрав шлях захисника України у 2014 році. На жаль, про його службу та загибель збереглося не дуже багато офіційних відомостей, адже то був період перших добровольчих формувань, коли чітка звітність ще не налагодилася. Чимало містян знали Сергія за його мирною роботою у весільному бізнесі. Дарувати людям радість — то була спільна сімейна справа. Саме нею та спокійним подружнім життям він пожертвував заради мирного майбутнього рідної землі. Тож ми маємо знати більше і берегти пам'ять про Героя-добровольця.
Мамин «йожик-Сєрьожик»
Саме так майбутнього воїна-добровольця у дитинстві називала найрідніша йому людина. Маму Героя Інну Голубчик, напевне, знає більша частина Вінниці та області. Харизматична ведуча урочистих подій насправді педагог за освітою і довгий час працювала з дошкільнятами. Свого єдиного сина вона виховувала так, щоб поважав традиції народу, шанував мову, розумів поняття «честь» і «справедливість».
Сергій змалечку мав доволі дорослий погляд на життя. Скажімо, любив мультфільм «Їжачок в тумані» й усвідомлював, що це історія про відданну дружбу, а не просто про життя казкових героїв у лісі.
«Син був дуже комунікабельний. Усі події і свята в садочку та школі проходили з його участю. Вірші вчив, на святкових ранках виступав, за все завжди брався. У суботу, бувало, прибігав, розплющував мені очі і казав «веди мене в садок!» Вихідні для нього у дитинстві були трагедією», — розповідає мама Героя.
Коли Сергієві було всього 9 років, трагічно загинув в автокатастрофі його тато, тож мама повинна була взяти на себе роль обох батьків. Були скрутні дев'яності — брак роботи і коштів. Необхідність забезпечувати дитину змусила молоду вдову прийняти непросте для себе рішення і спробувати опанувати нову сферу — супровід урочистостей. Професійних ведучих у Вінниці тоді можна було порахувати на пальцях, і Інна стала однією з найвідоміших.
Сергій ріс, маючи поруч реальний приклад сильної вольової людини. Безумовно, це вплинуло і на його характер.
Поспішав жити
Сергій закінчив технікум за спеціальністю «автомеханік», оскільки мав особливу любов до техніки, обожнював керувати нею і лагодити. Потім вступив до Уманського педагогічного університету на «психологію». Зрештою ж приєднався до сімейної справи як звукорежисер, а згодом як фотограф. Озвучував сценарії свят, які створювала його матір, проводив фотосесії для молодят, виготовляв весільні альбоми. Часом здавалося, що він хоче встигнути все і навчитись всього.
«Жив так, що душа була відкрита до людей. Міг зібрати вдома велику компанію і нагодувати, віддати свою кофту другові, якому холодно на вулиці. Гостинний і привітний завжди», — ділиться спогадами мама.
А історією своїх романтичних стосунків з майбутньою дружиною Сергій увійшов до числа переможців відомого телешоу «Чотири весілля» на каналі «1+1». Свою Марину юнак зустрів, коли їй було лише 14 років. Він терпляче чекав повноліття дівчини і одразу потому освідчився. У змаганнях молодят вінницька пара перемогла, продемонструвавши в ефірі душевне українське весілля. Нагородою став медовий місяць на Гоа. 2013-рік був особливо щасливим роком для всієї сім'ї. Тоді ще нічого не віщувало змін.
Майдан і поїздка на фронт
Події на Майдані сильно вразили загострене почуття справедливості Сергія. Він рвався до Києва, але не наважувався залишити молоду дружину саму вдома. Коли ж на Сході почали розгортатися бойові дії, це знову додало рішучості. Попри вроджену недугу серця та відсутність армійського досвіду, Сергій розглядав варіант добровільної участі у захисті Батьківщини. Увесь час повторював, що «не може сидіти біля спідниць двох своїх рідних жінок».
Щоб не додавати дружині і мамі хвилювань, сказав, що знайшов роботу у Дніпрі. Влітку 2014-го зібрав речі і поїхав.
«Я вірю у збіги…У Сергія був нічний потяг. Ми впродовж години викликали таксі і не могли знайти жодної машини. Напевне, Боженька давав шанс запізнитися і скасувати поїздку, — пригадує матір. — На вокзал його повезла дружина. І вже там на місці також були нюанси з посадкою. Але син все одно поїхав».
Нічого зі служби не збереглося
«Я досі не знаю навіть підрозділу, в якому він служив. Можливо «Дніпро» або «Дніпро-1». Усі подробиці син тримав в таємниці, оберегіючи наш з дружиною спокій, — каже Інна. — Поїхав на схід він 20-го липня, а в кінці серпня його не стало».
Є версія, що Сергій Куцак-Ар'янов потрапив під обстріл десь під Іловайськом Донецької області. В 20-их числах серпня він востаннє зателефонував своїй Марині і повідомив, що вирушає на завдання. Відтоді на зв'язок більше не виходив.
Рідні шукали свого Героя кілька тижнів, аж поки в одному з моргів його не впізнали за виразними татуюваннями на тілі у вигляді вовка.
«Я все життя мала патологічний страх втратити дитину, як втратила замолоду чоловіка. Боялась цього, понад усе. Так, на жаль, і сталося. Тому, коли прийшла звістка про смерть Серьожки, навіть не думала про відновлення інформації про його службу. Це був суцільний шок і біль. Не думалось тоді ані про документи, ані про статус воїна. Я була у страшній прострації і хоч якось прийшла до тями лише через три роки після його загибелі».
10 вересня 2014 року Сергія Куцака-Ар'янова поховали у Вінниці.
Зараз мама Героя Інна Голубчик живе вдвох з підбулем на ім'я Буль, який залишився від сина. Вона знайшла у собі сили допомагати іншим і займатись волонтерською діяльністю. Плете маскувальні сітки, організовує і проводить як ведуча церемонії відкриття меморіальних дошок загиблим захисникам, відвідує групи підтримки для родин полеглих бійців. Наша вдячність їй за сина-воїна не вимірюється словами. Нам болить її материнська втрата і ми дуже хочемо, щоб пам'ять про добровольця Сергія жила в серцях вінничан.
Comentarios