Родина Наталі Василівни та Миколи Володимировича Перебийніс із села Покутине на Вінниччині дуже талановита. Голова сімейства — музикант, грає на декількох інструментах, а мама — дивовижна рукодільниця. Від краси її вишитих та в’язаних робіт світ здається кращим. Двоє синів подружжя зараз військові, хоча у мирному житті мали перспективну роботу. Але у перший же день повномасштабного вторгнення приїхали у рідне село не щоб сховатися, а щоб зібрати речі і йти до військкомату. Тепер мама Наталя за рукоділлям щодня молиться за своїх синів.
— Знаю, як важко відпускати дітей на війну... Знаю, чого варто лише їх зібрати, скільки це тисяч коштує... Тому намагаємося допомогти, як можемо, — розповідають батьки.
Щоб заспокоїти нерви і дарувати людям хоч трішки радості у такий нелегкий час, Наталя Василівна в’яже іграшки. Зайчики, ведмедики, котики, ляльки — це далеко не увесь перелік того, що здатна створити мама-рукодільниця.
— Якось дівчинка-сусідка, яка захоплюється одним американським рок-гуртом, попросила зв’язати для неї героя їхнього кліпу. Так у нас з’явився чудернацький Неп. Сусідці він сподобався, і вона запропонувала, щоб я в’язала іграшки, а вона буде виставляти їх в інтернет-магазині. Так я почала заробляти на нитки. Але, як жартує чоловік, чим більше виходило заробити, тим більше я купувала ниток. Такий собі “кругообіг ниточок в природі, — каже пані Наталя і показує шафи, вщент набиті нитками...
— А які найпопулярніші іграшки замовляють? — запитуємо її.
— За кордоном просять щось на українську тематику. Ось вив’язала кумів: кум з салом на виделці, а кума — з мискою вареників.
— Є багато ляльок, але ці вироби більш декоративні, бо у них волоссячко, одяг з прикрасами.
Для дітей замовляють мультяшних героїв.
— Для наймолодших — пірамідки. З оригінальних нещодавно зробила авокадо три в одному — вагітна мама, а в середині — плоди-дитинчата...
— А як в’яжете? За схемами?
— Можу навіть по фотографії чи відео. Майстер-клас зі схемами купила лише для кумасів, бо вони мені дуже сподобалися, — розповідає майстриня.
У пані Наталі девіз — ні дня без іграшки:
— Якщо одного дня не встигла, то потім три в’яжу. Ще жодного разу телевізор не дивилася, можу тільки слухати, бо в процесі роботи ніколи відволікатися. Навіть чоловік побоюється мені щось говорити, коли я петлі рахую. Але робота роботою, а свого Миколу я завжди нагодую, — жартує жінка.
А Микола Володимирович підтримує. Каже, що поневолі став помічником дружині в її захопленні, навіть менеджером…
— А як ваші сини ставляться до маминої “іграшкової” роботи?
— Підтримують! Вони у мене дуже добрі, розумні. Обоє мають вищу освіту. Старший — програміст, а молодший — інженер-конструктор. Але у перший день повномасштабної війни приїхали додому, як я думала, до батьків. А виявилося, лише речі зібрали — і у військкомат. Я не відмовляла, розуміла, що безрезультатно. Це було їхнє свідоме рішення. Ми підтримали. Тепер вони за маминою творчою діяльністю лише через соцмережі слідкують. А раніше мої іграшки усім друзям, знайомим роздаровували. Чекаю їх з нетерпінням. Ось уже й весільні рушники “На щастя, на долю” вишила.
— Сподіваюся, після війни поженемо. Головне, щоб усі сини і доньки нашої неньки-України живі і здорові і з Перемогою повернулися додому, — молиться мама Наталя.
Майстриня передала волонтерам одну зі своїх найкращих іграшок, щоб отримані на аукціоні кошти передати на ЗСУ, за що їй безмежна подяка!
Comments